Дошкільний навчальний заклад



ясла-садок


Понеділок, 26.08.2019, 10:24
Вітаю Вас, Гість

Консультація для батьків на тему:"Обережно: комп'ютерні ігри"

Уже не один рік науковці, педагоги і батьки спільно намагаються знайти «золоту середину»: грати дошкільникам у комп’ютерні ігри чи ні, а якщо все-таки грати, то які ігри вибирати, коли і скільки часу за ними проводити. Здавалося б, логічно використовувати комп’ютерні ігри у роботі з дошкільнятами, адже гра є провідним видом діяльності у цьому віці. Але не слід забувати про ризик виникнення залежності. Тож маємо зважити всі «за» і «проти».

З одного боку, комп’ютерні ігри дають можливість гравцю проявити винахідливість, розвинути творчі здібності, пам'ять, увагу; тренувати швидкість реакції; допомагають підвищити рівень візуального сприйняття інформації, навчити дитину приймати рішення та експериментувати, а також відпрацювати навички володіння комп’ютером.

З іншого боку, компютерним іграм можуть бути притаманні властиві іншим видам статичної діяльності «мінуси»: шкода від тривалого перебування в одній позі, напруження зору під час розглядання дрібних малюнків , дія на психіку агресивних кольорів, надмірно швидкий, не відповідний віку дитини темп подій, тривале перебування перед екраном тощо..

Інші негативи проявляються саме під час роботи з комп’ютерними іграми: формування неправильних уявлень про навколишній світ (діти бачать пласке зображення і не можуть дослідити об’єкт, бачать події, яких не може бути у реальному житті, та ін.); розвиток залежності від ігор тощо.

Щоб уникнути крайностей, максимально зменшити шкоду від комп’ютерних ігор і використати переваги, треба детальніше їх вивчати. Перший крок пропонуємо зробити вже зараз.

Психологічна класифікація комп’ютерних ігор

Рольові комп’ютерні ігри.

Особливість цього типу ігор – «входження» дитини в гру, ототожнення себе з комп’ютерним персонажем.

Рольові комп’ютерні ігри мають найпотужніший емоційний влив на гравця, тому можуть викликати психологічну залежність, навіть призвести до втрати індивідуальності, бо дитина прагне знову і знову повертатися до пережитих почуттів у ролі персонажа гри. Тому це найбільш небезпечний тип ігор.

Ознаки рольових ігор.

         - процес гри стимулює гравця до «входження» у роль комп’ютерного персонажа: «атмосфера» гри, створена за допомогою особливостей сюжету та мультимедійних і 3D технологій, захоплює дитину, відмежовуючи її від реальності.

 - гра може не викликати азарту: хоча у будь-якій комп’ютерній грі є елемент азарту, але саме у рольових іграх на перший план виходить інша мотивація – відійти від реального життя з його складнощами і вимогами, відчути себе успішним персонажем фантастичного світу.

 Підтипи рольових комп’ютерних ігор

1. Ігри з видом «з очей» комп’ютерного персонажа  характеризуються найбільшою силою « затягування» в гру. Навіть кількох хвилин гри може вистачити, щоб дитина сприйняла віртуальний світ абсолютно серйозно і втратила зв'язок з реальним життям. У гравця з’являється мотиваційне включення в сюжет гри.

2. Ігри з видом «ззовні» на комп’ютерного персонажа характеризуються меншою, порівняно з попередньо описаними іграми, силою ототожнення з ігровим персонажем. Зовнішні прояви сприйняття віртуального світу помірніші, однак успіхи та невдачі  комп’ютерного персонажа, роль  якого дитина взяла на себе, вона переживає не менш сильно.

3. У іграх-стратегіях можна керувати діяльністю багатьох комп’ютерних  персонажів: взяти на себе роль головнокомандувача армії, будівника міста, спробувати керувати історичними подіями. Це єдиний підтип рольових ігор, у яких гравець не ототожнюється з комп’ютерним персонажем. Однак мотиваційне включення в ігровий процес не менш сильне, ніж у згаданих вище іграх.

             Нерольові комп’ютерні ігри

Нерольові комп’ютерні ігри, на відміну від рольових, не змушують дитину « перевтілюватися». Гравець лише виконує певні запропоновані комп’ютером завдання. Мотивація ігрової діяльності заснована на азарті « проходження» певного рівня та (або) набирання якомога більшої кількості балів.

Такі ігри часто вважають розвивальними і забувають, що вони теж можуть стати сходинкою до комп’ютерної залежності.

          Підтипи нерольових комп’ютерних ігор.

1. В аркадних іграх гравець має швидко реагувати на зміни ситуації, «збирати» призи, керуючи комп’ютерним персонажем або транспортним засобом. Ці ігри зазвичай не можуть спричинити великої шкоди, бо психологічна залежність від них найчастіше має короткочасний характер.

2. Ігри на швидкість реакції відрізняються від аркадних тим, що зовсім не мають сюжету і, як правило, не пов’язані з реальним життям. Мотивація, заснована на азарті, потребі « пройти» гру, набрати більшу кількість балів, може формувати цілком стійку психологічну залежність дитини від таких ігор.

3. Головоломки –це комп’ютерні варіанти традиційних настільних ігор (шахи, шашки, нарди тощо), різноманітних завдань. Для таких ігор характерна мотивація, заснована на азарті, який поєднується з бажанням обіграти комп’ютер.

4. Традиційні азартні ігри – це комп’ютерні варіанти класичних карточних і азартних ігор, імітатори ігрових автоматів тощо. Психологічні аспекти формування залежності від цих комп’ютерних ігор та їхніх реальних аналогів цілком подібні.

           

 

 Як розвивається комп’ютерна залежність

 Сьогодні психологи всього світу визнали, що комп’ютерна залежність є хворобою. Але важливою її особливістю є те, що свідомий гравець здатний при перших проявах залежності самостійно зупинитися і не дійти до небезпечної межі. Тому рекомендуємо батькам  і педагогам уважно прочитати ознаки розвитку залежності і при перших проявах у дитини знайти спосіб обережно переключити її увагу на інше заняття.

1. Стадія легкого захоплення – гравець «входить в азарт, йому починають подобатися комп’ютерна графіка, звук, факт імітації реального життя або фантастичних сюжетів. Реалізується потреба в прийнятті бажаної ролі. Дитина насолоджується процесом гри, прагне повторити дії, що задовольняють її потреби, знову тягнеться до комп’ютера. Однак стійка, постійна в грі не сформована, гра ще не є значущою цінністю для дитини.

2. Стадія захоплення -  період різкого зростання, швидкого формування залежності. У результаті рівень залежності досягає максимуму, комп’ютерна гра стає потребою, набуває систематичного характеру. Неможливість задовольняти цю потребу може викликати в дитини навіть прояви агресії.

3. Стадія залежності – рівень залежності на певний час залишається стійким, а потім, як правило, іде на спад.

4. Стадія прихильності – рівень залежності фіксується на певному рівні й тривалий час залишається стійким. Це період згасання ігрової активності, зрушення психологічної сутності особистості до норми: гравець « витримує дистанцію», однак повністю відірватися від комп’ютерних ігор не може. Ця стадія може продовжуватись усе життя.

Ігрова залежність може мати одну з двох форм: соціалізовану або індивідуалізовану.

При соціалізованій формі ігрової залежності гравець підтримує соціальні контакти з іншими людьми, граючи з ними за допомогою комп’ютерної мережі. Ігрова мотивація має змагальний характер. Ця форма залежності менш шкідливо впливає на психіку, ніж індивідуалізована, бо діти не занурюють «у себе».

Індивідуалізована форма – крайня форма залежності, коли ламається не лише об’єктивний світогляд, а й взаємодія з довкіллям. Порушується основна функція психіки – вона починає відображати  не вплив навколишнього світу, а віртуальну реальність. Комп’ютерна гра стає своєрідним наркотиком для дитини, відсутність якого може спричинити навіть глибоку депресію.

Надто швидко нові технології з’являються у наших домівках. І не завжди ми можемо правильно оцінити їх вплив на наше життя і здоров’я. Що запобігти формуванню у дитини комп’ютерної залежності слід строго контролювати використання нею комп’ютерних пристроїв: персональних комп’ютерів,  ноутбуків, планшетів, смартфонів, мобільних телефонів.

                   Тож перед тим, як дати дитині змогу користуватися, критично поставтеся до них і поміркуйте, навіщо вони потрібні дитині. Якщо ви не впевнені у їх користі для малюка та відсутності шкоди, не робіть з власної квартири експериментальний полігон, а краще запропонуйте дитині відповідні її віку і потребам зайняття.

Поради батькам.

Комп’ютерна залежність: як запобігти.

На що звернути увагу.

Першими ознаками комп’ютерної залежності ( за дослідженнями психологів М. Шоттон, Ш. Текл, К. Янг)можуть бути такі зміни поведінки дитини.

  1.  Втрата інтересу до соціального життя й зовнішнього вигляду, надто легковажне ставлення до власного здоров’я; порушення графіку харчування й сну, нічні кошмари, напади тривоги і страху, нав’язливий.
  2.  Постійне спілкування на пов’язані з комп’ютером теми.
  3.  Емоційний підйом, який відчуває дитина під час гри з комп’ютером.
  4.  Дитина, заходячи до квартири, одразу йде до комп’ютера, за відсутності можливості грати поводиться роздратовано й агресивно.
  5.  Розпочавши гру, дошкільник втрачає почуття часу; висловлює яскраве небажання припинити гру.

                   Як треба діяти.

  1.  Організуйте дитині особистий простір, у якому її буде комфортне.
  2.  Навчіться поважати інтереси дитини, не ображайте її товаришів, дозвольте спілкуватися з ними у квартирі.
  3.  Придумайте спільні родинні заняття.
  4.  Розмовляйте з дитиною як з дорослою людиною, слухайте її уважно, міркуйте разом з нею, будуйте стосунки в родині на принципах чесності й уміння визнавати помилки.
  5.  Будьте другом і помічником для дитини.
  6. Не бійтеся показувати їй свої почуття.
  7.  Не дозволяйте грати в комп’ютерні ігри перед сном.
  8.  Обговорюйте комп’ютерні ігри разом з дитиною, пропонуйте їй тільки якісні розвивальні ігри відповідно її віку.
  9.  Показуйте малюку особистий позитивний приклад. 
 
 
Пам'ятка для батьків, щодо виховання дитини.
 
Дитина ні в чому не винна перед вами.
Ні в тому, що з'явилася на світ.
Ні в тому, що створила додаткові труднощі.
Ні в тому, що не дала очікуваного щастя.
Ні в тому, що не виправдала ваших очікувань.
І ви не маєте права вимагати,
щоб вона розв'язала ці проблеми.
Дитина - самостійна людина і вирішувати 
до кінця її долю, а тим більше 
ламати на свій розсуд їй життя,
ви не маєте права.
Ви можете лише допомогти їй 
вибрати життєвий шлях,
вивчивши її здібності й інтереси і 
створивши умови для реалізації.
Дитина не завжди буде слухняною і милою.
Її впертість і капризи так само не минучі,
як самий факт її присутності в родині.